1. КАТУВАННЯ
Три широкі сфери заборони, зазначені у статті
3, визначаються як відмінні одна від одної, але пов’язані між собою. Як
зазначала Європейська комісія з прав людини у Грецькій справі
(Грецька справа, звіт Комісії від 5 листопада 1969
року, Щорічник № 12):
“Цілком очевидно, що може існувати поводження,
до якого застосовуються усі ці категорії, бо будь-яке катування є нелюдським і
таким, що принижує гідність, видом поводження, а нелюдське поводження є також
таким, що принижує гідність
Щоб зрозуміти, який саме тип поведінки
забороняється, і до якої з категорій його слід відносити, потрібно знати про
правовий зміст кожного з термінів, зазначених у статті 3. Статтю 3 можна
розбити на п’ять елементів:
-
катування;
-
нелюдське;
-
таке, що принижує гідність;
-
поводження;
-
покарання.
Катування як юридичний термін має власний
правовий зміст. Суд висловив думку, що наміром укладачів Конвенції було чітко
розмежувати використання обох термінів: “катування” та “нелюдське або таке, що
принижує гідність, поводження” (див., зокрема, рішення у справі“Dikme проти
Туреччини”, 11 липня 2000 року, §93).
Зокрема, Суд вважав, що намір полягав в тому,
що до навмисного нелюдського поводження, що спричиняє дуже сильні та жорстокі
страждання, має застосовуватися особливе тавро ганьби (там само, §167). З цього приводу Суд посилався на статтю 1 Резолюції
3452 (XXX), прийнятої Генеральною Асамблеєю
Організації Об’єднаних Націй 9 грудня 1975 року, яка зазначає: “Катування
є обтяжуючим і навмисним видом жорстокого, нелюдського або такого, що принижує
гідність, поводження чи покарання”.
Хоча Європейський суд з прав людини визначив
елементи, які характеризують поводження чи покарання як катування, він ніколи
не намагався визначити, що саме означає цей термін. Однак він частково
погодився із визначенням, наведеним у Конвенції проти катувань Організації
Об’єднаних Націй, що набрала чинності 26 червня 1987 року (див., зокрема,
рішення у справах: “Akkoc проти
Туреччини”,10 жовтня 2000 року, §115; “Salman проти
Туреччини”, 27 червня 2000 року, §114).
У статті 1 Конвенції зазначено, що термін “катування” означає будь-яку
дію, якою будь- якій особі навмисне
заподіюються сильний біль або страждання, фізичне
чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання,
покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона
підозрюється, а також залякати
чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду (курсив доданий).
чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду (курсив доданий).
З усього вищезазначеного можна виділити три основні
елементи, які становлять гкатування:
-
заподіяння сильного фізичного чи
морального болю або страждання;
-
навмисне заподіяння болю;
-
переслідування конкретної мети,
наприклад, одержання відомостей, покарання чи залякування.
Джерело: РЄ,
Посібник Ради Європи № 6, Заборона катувань
2. НЕЛЮДСЬКЕ ПОВОДЖЕННЯ Визначення
Жорстоке поводження, яке не є катуванням у
тому сенсі, що не має достатньої інтенсивності або мети, класифікуватиметься як
нелюдське або таке, що принижує гідність. Як і оцінка статті 3 в цілому, оцінка
цього мінімуму є відносною (див., серед інших джерел, рішення у справі “Текіп
проти Туреччини”, заява № 22496/93, рішення від 9
червня 1998 року, §52).
У Грецькій справі Комісія зазначила, що поняття
нелюдського поводження охоплює щонайменше таке поводження, яке навмисно
викликає сильні страждання, психічні чи фізичні, які в конкретній ситуації є
невиправданими.
Суд визнав поводження “нелюдським”, яке, серед
іншого, було навмисним, застосовувалося впродовж
декількох годин поспіль і призводило або до фактичного заподіяння тілесних
ушкоджень, або до сильних фізичних і моральних страждань.
Практика
ЄСПЛ
Багато випадків нелюдського поводження виникали в
контексті утримання під вартою, де потерпілі піддавалися жорстокому поводженню,
яке хоч і було суворим, але не такого ступеню інтенсивності, щоб кваліфікувати
його як катування.
Суд також постановив, що погрози фізичної
розправи з боку співробітників поліції з метою встановлення місцезнаходження
зниклої безвісти дитини може за певних обставин прирівнюватися до нелюдського
поводження (див. рішення у справі “Gafgen проти Німеччини” [ВП], заява № 22978/05, рішення від 1 червня 2010 року).
 |
Воно також може застосовуватися до типу поведінки поза межами утримання під вартою, де потерпілі піддаються умисним жорстоким діям, які залишають їх у вкрай пригніченому стані.
•
РЄ, Посібник Ради Європи № 6, Заборона
катувань
•
Практика Європейського суду з прав
людини, база_рішень HUDOC
3. ТАКЕ, ЩО ПРИНИЖУЄ ГІДНІСТЬ, ПОВОДЖЕННЯ Визначення
Таке, що принижує гідність, поводження - це
поводження, яке викликає у потерпілих почуття страху, муки і неповноцінності,
та здатне принизити і зганьбити їх. Його також характеризують як таке, що може
зламати фізичний і моральний опір потерпілого (рішення у справі “Ірландія
проти Сполученого Королівства”, заява № 5310/71, 18
січня 1978 року, §167) або примусити його діяти проти власної волі чи совісті
(висновок Комісії у Грецькій справі, Розділ IV,
стор. 186).
Вирішуючи, чи є
покарання або поводження “таким, що принижує гідність” за змістом статті 3,
слід звертати увагу на те, чи є його метою принизити і зганьбити відповідну особу, а також, з огляду на його
наслідки, чи вчиняє воно негативний вплив на його особистість, несумісний зі
статтею 3 (рішення у справі “Raninen проти
Фінляндії”, заява № 20972/92, 16 грудня 1997 року,
§55). Втім, відсутність такої мети не може виключити можливість встановлення
порушення статті 3.
Практика
ЄСПЛ
Загальні принципи
Поводження вважалося “таким, що принижує
гідність”, якщо воно викликало в потерпілих почуття страху, муки і
неповноцінності, яке могло принизити та зганьбити їх і, можливо, зламати їхній
фізичний та моральний опір (рішення у справі “Jalloh проти
Німеччини ” [ВП], заява №54810/00, 11 липня 2006
року, §68).
Розглядаючи
питання про те, чи є конкретна форма поводження “такою, що принижує гідність” у
розумінні статті 3, Суд враховуватиме, чи є його метою принизити і зганьбити
відповідну особу, а також, з огляду на його наслідки, чи спричинило воно
негативні наслідки для її особистості у спосіб, несумісний зі статтею 3
(рішення у справах: “Peers проти Греції”, заява №
28524/95, 19 квітня 2001 року, §§ 67, 68 і 74, та “Kalachnikov проти
Росії”, заява №47095/99, 15 липня 2002 року, §95).
Втім, відсутність такої мети не може виключити можливість встановлення
порушення статті 3.
Застосування цих принципів до випадків позбавлення
свободи
Страждання і
приниження повинні виходити за межі неминучого елементу страждання чи
приниження, пов’язаного з тією чи іншою формою законного поводження чи
покарання. Заходи, що позбавляють людину свободи, часто можуть включати в себе
цей елемент. Втім, не можна сказати, що утримання під вартою саме по собі
порушує питання, передбачені статтею 3 Конвенції.
Тим не менш, відповідно до цього положення держава
повинна гарантувати, що:
-
особа утримуватиметься під вартою
в умовах, сумісних з повагою до людської гідності;
-
спосіб та метод застосування цього
заходу не піддаватиме її стражданням і труднощам, інтенсивність яких
перевищуватиме неминучий рівень страждань, властивий утриманню під вартою;
-
і що враховуючи практичні вимоги
до позбавлення свободи, її здоров’я та благополуччя будуть належним чином
захищені.
Оцінюючи умови
утримання під вартою, слід враховувати кумулятивний вплив цих умов і тривалість
утримання під вартою (рішення у справах: “Kalachnikov ”, згадане вище, §§ 95 і 102, “Kehayov проти
Болгарії”, заява № 41035/98, 18 січня 2005 року,
§64, і “Iovchev проти
Болгарії”, заява № 41211/98, 2 лютого 2006 року,
§127). Поряд з умовами утримання під вартою важливим фактором є режим утримання
під вартою. Даючи оцінку того, чи може режим утримання під вартою у конкретному
випадку прирівнюватися до поводження, що суперечить статті 3, слід звертати
увагу на конкретні умови, суворість режиму, його тривалість, переслідувану мету
і його наслідки для відповідної особи (рішення у справі “Kehayov ”, згадане вище, §65).
Джерела:
РЄ, Посібник Ради Європи № 6, Заборона
катувань
Практика Європейського суду з прав людини, база_рішень HUDOC
Програма навчання HELP
Коментарі