Перейти до основного вмісту

ЄСПЛ Практика. Підбірка Термінів з Рішень Європейського Суду з Прав Людини

Конвенція покликана «гарантувати не права, які є теоретичними та ілюзорними, а права, які є практичними і ефективними».

Цей пост є швидше конспектом з аналізу визначень Європейського суду з прав людини...


Завдання Суду відповідно до Конвенції, полягає не в тому, щоб надавати оцінку тому, чи були показання свідків належним чином прийняті в якості доказів, а скоріше в тому, щоб з’ясувати чи в цілому провадження, включаючи спосіб за допомогою якого були отримані докази, було справедливими...

(Ван Мехелен та Інші, § 50).



...призначення адвоката само по собі не забезпечує ефективності допомоги, яку він або вона можуть надати обвинуваченому

(Сахновський проти Росії, § 95, з подальшими посиланнями).

...право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 п.1 Конвенції включає в себе право учасників судового процесу, подавати будь-які міркування, які вони вважають такими, що стосуються справи. Це право, може бути застосованим та ефективним, якщо такі зауваження насправді «почуті», що належним чином розглянуто в суді...

(M v. the Netherlands, п.83, №2156/10)

...на «трибунал» покладається обов'язок провести належний розгляд представлених матеріалів, аргументів і доказів, представлених сторонами, без шкоди для їх оцінки того, чи є вони актуальні

(Перепроти Франції [ВП], №47287/99, § 80, ЄСПЛ 2004-I).

...якщо юрист не може радитися зі своїм клієнтом і отримати конфіденційні інструкції від нього без відповідного стороннього спостереження, користь від його допомоги зазнає значних втрат...

(С.проти Швейцарії, згадане вище, § 48; Оджалан проти Туреччини [ВП], № 46221/99, § 133, ЄСПЛ 2005-IV).

...коли особу було засуджено судом за результатами судового розгляду, який не відповідав вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення може в принципі бути новий розгляд, перегляд або відновлдення провадження за вимогою заявника..

(п.65 справи Leonid Lazarenko v. Ukraine, 22313/04)

...Ув’язнення, як і інші заходи позбавлення волі, за своєю суттю спричиняють обмеження приватного і сімейного життя відповідної особи. Проте для поваги до сімейного життя важливо, щоб пенітенціарна адміністрація дозволяла і допомагала засудженому у потребі підтримувати стосунки з близькими родичами

(Messina проти Італії(№ 2), №25498/94, §§ 61-62, CEDH 2000-X;Lavents проти Латвії, №58442/00, § 139, 28 листопада 2002 року;Estrikh проти Латвії, №73819/01, § 166, 18 січня 2007 року;Nazarenko проти Латвії, №76843/01, § 25, 1 лютого 2007 року;Trosin проти України,№39758/05, § 39, 23 лютого 2012 року; іEpners‑Gefners проти Латвії, №37862/02, §§ 60-66, 29 травня 2012 року).

...Для того, щоб відповідати вимозі передбачуваності, у законі має бути достатньо чітко сформульовано умови застосування заходу, аби дозволити особам, яких він торкається (за потреби звернувшись за фаховою порадою), керувати своєю поведінкою...

(CASE OF KHOROSHENKO v. RUSSIA, п.110)

...засуджені в’язні протягом позбавлення волі продовжують користуватись усіма гарантованими Конвенцією основоположними правами і свободами, окрім права на свободу

(Dickson проти Сполученого Королівства[ВП], п.67 №44362/04)

...режим і умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, не можна оминати увагою. Ці режим і умови мають бути такими, щоб дозволити особам, засудженим до довічного позбавлення волі, намагатись змінити себе, аби одного дня мати можливість просити про зміну вироку

(Harakchiev і Tolumov, цитовано, § 265)

«Приватне життя» є широким терміном, який, серед іншого, охоплює аспекти фізичної та соціальної ідентичності людини, включаючи право на особисту автономію, особистісний розвиток та створення і розвиток стосунків з іншими людьми та зовнішнім світом

Pretty проти Сполученого Королівства», № 2346/02, § 62, ECHR 2002-III),

і воно включає в себе право на повагу до рішень як про те, щоб стати батьком, так і про те, щоб ним не стати

(«Evans проти Сполученого Королівства» [ВП], № 6339/05, § 71, ECHR 2007-IV).

Поняття законності за Конвенцією, окрім відповідності національному законодавству, також включає такі якісні вимоги до національного законодавства, як передбачуваність і, в цілому, відсутність свавілля

(«Rekvényi проти Угорщини» [ВП], №25390/94, § 59, ECHR 1999‑III)

Будь-яке негативне стереотипне уявлення про групу, коли воно досягає певного рівня, здатне впливати на почуття ідентичності групи та почуття самооцінки та впевненості в собі членів групи. Саме в цьому сенсі його можна вважати таким, що впливає на приватне життя членів групи

(AksuпротиТуреччини [ВП], №№4149/04і41029/04, § 58, ECHR 2012)

Пункт 1 статті 5 не стосується простого обмеження свободи пересування; такі обмеження регулюються статтею 2 Протоколу №4

(CASE OF GILLAN AND QUINTON v. THE UNITED KINGDOM § 56)

Для того, щоб визначити, чи було когось “позбавлено свободи” у розумінні статті 5, початковою точкою для розгляду є його конкретна ситуація та врахування цілої низки критеріїв, таких як

- тип,

- тривалість,

- наслідки та спосіб реалізації заходу, про який йдеться.

Різниця між позбавленням та обмеженням свободи тим не менше полягає в ступені чи інтенсивності, а не в їхній природі чи суті. Хоча процес класифікації за однією з цих категорій інколи є складним завданням, оскільки в деяких випадках на межі це питання стає суто суб’єктивним,

(Guzzardi v. Italy, 6 листопада 1980 р., параграфи 92-93, SeriesA no. 39; Ashingdane v. theUnitedKingdom, 28 травня 1985 р., параграф 41, Series A no. 93; H.L. v. theUnitedKingdom, заява № 45508/99, параграф 89, ECHR 2004‑IX).

...вони були зобов’язані залишатися там, де вони були, та підкоритися огляду, а якщо вони б відмовилися, то вони підлягали б арешту, затриманню в поліцейській дільниці та кримінальному обвинуваченню. Цей елемент примусу вказує на позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5

(Foka v. Turkey, заява № 28940/95, параграфи 74-79, 24червня 2008 р.).

Незалежно від того, чи відкриваються та читаються під час огляду кореспонденція, щоденники чи інші приватні документи або чи розкриваються інші інтимні речі, Суд вважає, що застосування повноважень з примусу, наданих законодавством, для зобов’язання особи підкоритися детальному огляду особи, її одягу та особистих речей становить явне втручання у право на повагу до приватного життя. Хоча огляд проводиться у громадському місці, це не означає, що стаття 8 не застосовується. Насправді, на думку Суду, публічна природаогляду може, у певних випадках, посилити серйозність втручання через елемент приниження та збентеження. Такі предмети як сумки, гаманці, записники та щоденники можуть, до того ж, містити особисту інформацію, щодо якої власник може відчувати незручність, якщо вона буде відкрита для споглядання особами, які його супроводжують, або ширшою громадськістю.

(CASE OF GILLAN AND QUINTON v. THE UNITED KINGDOM § 63)


Таке втручання є обґрунтованим у розумінні пункту 2 статті 8, лише якщо воно здійснюється

  • “згідно із законом”,

  • переслідує одну чи кілька правомірних цілей, згаданих в пункті 2, та

  • є “необхідним у демократичному суспільстві”для досягнення такої цілі чи цілей

( LibertyandOthers v. theUnitedKingdom,заява № 58243/00, параграф 58, ECHR 2008-...)


Для того, щоб встановити, чи оспорюване затримання відповідало статті 5 § 1 f) Конвенції, Суд має перевірити, чи таке позбавлення волі:

  • витікало з винятків, передбачених пунктами a) і f)

  • було «правомірним»

Cтосовно «правомірності» затримання, включно з дотриманням «законних шляхів», Конвенція відсилає щодо суті до національного законодавства і вимагає дотримання його матеріальних і процесуальних норм

(Saadi проти Сполученого Королівства [ВП], № 13229/03, §§ 67, CEDH 2008).

Поняття «протиправності», яке міститься у статті 5 § 1, є ширшим за невідповідність національному праву, оскільки позбавлення волі може бути законним відповідно до внутрішнього законодавства і водночас протиправним, тобто таким, що суперечить Конвенції

(Saadi, цитовано вище , § 67,

Suso Musaпроти Мальти, № 42337/12, § 92, 23 липня 2013 року).

...якщо з боку державних органів були періоди бездіяльності і, відповідно, брак сумлінності, позбавлення волі перестає бути виправданим. У підсумку Суд має окремо у кожному випадку оцінити, чи протягом згаданого позбавлення волі державні органи виявляли чи не виявляли недбалість.

(Tabesh проти Греції, № 8256/07, § 56, 26 листопада 2009 року).


Два аспекти статті 6, цивільний і кримінальний, не обов’язково є взаємо- виключними

(Albert and Le Compte v. Belgium), п. 30, Series A № 58)


Чи може суд вважатися «незалежним» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, слід звернути увагу, inter alia, на:

  1. спосіб призначення його членів і строк їхніх повноважень,

  2. існування гарантій проти тиску ззовні

  3. чи створює орган видимість незалежного

(Findlay v. the United Kingdom), від 25 лютого 1997 року, п. 73, Reports of Judgments and Decisions 1997-I, (Brudnicka and Others v. Poland) № 54723/00, п. 38, ECHR 2005-II)


Існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з:

  1. суб’єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об’єктивним у цій справі,

  2. об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності

(«Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), від 24 лютого 1993 року, Series А № 255, пп. 28 та 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).


У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності

(Pullar v. the United Kingdom), п. 32, Reports 1996-III)


«має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість

(De Cubber v. Belgium), Series A, № 86).
Див. наш сайт inlaw.kiev.ua


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

ЄСПЛ: Катування, нелюдське, таке, що принижує гідність. Поводження та покарання

1. КАТУВАННЯ Визначення Три широкі сфери заборони, зазначені у статті 3, визначаються як відмінні одна від одної, але пов’язані між собою. Як зазначала Європейська комісія з прав людини у Грецькій справі (Грецька справа, звіт Комісії від 5 листопада 1969 року, Щорічник № 12): “Цілком очевидно, що може існувати поводження, до якого застосовуються усі ці категорії, бо будь-яке катування є нелюдським і таким, що принижує гідність, видом поводження, а нелюдське поводження є також таким, що принижує гідність Щоб зрозуміти, який саме тип поведінки забороняється, і до якої з категорій його слід відносити, потрібно знати про правовий зміст кожного з термінів, зазначених у статті 3. Статтю 3 можна розбити на п’ять елементів: -           катування; -           нелюдське; -           таке, що принижує гідність; -           поводження; -           покарання. Практика ЄСПЛ Катування як юридичний термін має власний правовий зміст. Суд висловив думку, що наміром укладачі

Довідка про невикористання права на приватизацію. Де її отримати?

п.20 ПОЛОЖЕННЯ про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян передбачено надання особою довідки з попередніх  місць  проживання  (після  1992  року)  щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду. На практиці, у звязку із неоднаковим трактуваннням Положення міськими радами різних міст постає питання: - ким видається зазначений документ - чи законною є вимога збору додаткових довідок для отримання цього документу. Ми отримали роз"яснення Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про те, що таким документом можуть бути: - довідки органів приватизації (управління комунального майна) з попередніх місць проживання щодо невикористання права на приватизацію або - довідки Банку, що підтверджують невикористання громадянином житлових чеків для приватизації житлового фонду.

Відшкодування моральної шкоди за несвоєчасне надання житла військовослужбовцю за рішенням суду. ЄСПЛ

22 січня 2019 року Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі ANANKIN AND OTHERS v. RUSSIA , яке стосується виконання рішень судів про забезпечення житлом військовослужбовців. Заяву до ЄСПЛ подали 50 колишніх військовослужбовців. Під час проходження служби або після звільнення заявники подали позови до національних судів та отримали судові рішення, якими зобов'язано Міністерство оборони забезпечити їх житлом, належним їм за час проходження служби. Судові рішення вступили в законну силу та тривалий час (від 3-х до 12 років) Урядом не виконувалися. Заявники за допомогою адвоката звернулися до ЄСПЛ на тривале невиконання рішень судів Урядом. ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 (Право на справедливий суд) та ст.1 Протоколу 1 (Захист власності) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Суд вказав на те, що виконання рішення суду, розглядається як невід'ємна частина "розгляду" для цілей статті 6 Конвенції, а тому тривалість з огляду з ура