25 березня 2016 року, порядком денним для розгляду на засіданні
Пленуму Верховного Суду України стало питання про звернення до Конституційного
Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності)
Закону України від 9 квітня 1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб,
звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з прийнятими у
минулому році змінами до цього закону та інших спеціальних законів.
Нагадаю що, Верховною Радою України 2 березня 2015 року було
прийнято закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
пенсійного забезпечення» та 24 грудня 2015 року «Про внесення змін до
деяких законодавчих актів України».
Окремі положення цих законів істотно звузили соціальне забезпечення
військових пенсіонерів, які продовжують працювати на певних посадах, віднесених
до державної служби. Так, законодавцем продовжено тимчасові обмеження з 2015
року на період із 1 січня 2016 по 31 грудня 2016 року. Встановлено максимальний
розмір пенсії, що не може перевищувати 10740 гривень. Крім того, особам (крім
інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби
та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10
Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які
працюють на посадах та на умовах, передбачених законами «Про державну службу»,
«Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені
пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Також вказані тимчасові
обмеження поширюють свою дію у минуле незалежно від часу призначення пенсії.
Як Ви розумієте, військова служба пов’язана із захистом
Вітчизни, що формує її специфічний характер у вигляді екстремальних умов праці,
пов’язаних з постійним ризиком для життя і здоров’я, жорстких вимог до
дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших
якостей.
Оборонні функції держави забезпечуються саме
військовослужбовцями, виконання ними функціональних обов’язків часто, особливо
сьогодні, пов’язані із небезпекою. Військовослужбовці за характером покладених
на них обов’язків стоять на захисті держави, її суверенітету, незалежності,
територіальної цілісності тощо.
Тому держава має компенсувати ці ризики за допомогою
законодавчих гарантій та соціальної захищеності військовослужбовців, а не
навпаки. Законодавець, визначаючи умови, порядок та розмір матеріального
забезпечення, повинен не допускати запровадження правового регулювання, за
якого особа має обирати лише одне конституційне право, позбавляючись можливості
використання іншого права (гарантії). Пенсіонер (колишній військовослужбовець),
реалізуючи конституційне право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції
України, не може бути при цьому позбавлений права на соціальний захист як
військовослужбовця, у тому числі право на отримання пенсії, навіть якщо таке
обмеження носить тимчасовий характер.
Законодавець, змінюючи чинне законодавство, має балансувати між
необхідністю змін у законодавчому регулюванні й збереженням стабільності в
суспільстві та пам’ятати, що першочерговими є інтереси громадян.
Коментарі